Коли пожовклий Цар торкався мертвих вилиць...
Коли остання сіль стікала із очниць,
То плакали вже ті, котрі не народились,
Оплакуючи тих, котрі й не зачалИсь...
Стоять чужі світи - ні мови, ні розмови
І ґнотики в свічок тремтять, мов колоски.
І нас, глухих дітей невчутої Покрови,
Веде Летючий Гриць топити до ріки.
Так порожньо в душі, так повно у коморах...
А ми слухняно йдем.Вже майже нас нема...
Голодної душі нелякана потвора,
Чужої чужини ласкава Колима...
Богдан Томенчук
2014р
Сьогодні, запаливши свічку Пам'яті, ми віддаємо данину шани тим, кого вже немає серед нас. Це нагадування нам про ціну Свободи та Гідності.
